Сборник "Война & Сопли".
Туман :

На вулиці вогко. Втім, сидіти в хаті не хочеться. Хочеться вийти на подвір`я, подивитись, шо там робиться. Назовні усе затягнуто туманом. Він поглинув сусідські хати та городи, зачаївся у кущах смородини, обступив обійстя - тепер я наче на острові серед Білого моря. Іноді то море намагається залити мій острівець, але то всьо марно. Краплі моря осідають на моїй куртці. Тому я не буду надто довго блукати своїм острівцем, шоб зовсім не змокнути та не захворіти яким паскудним нежитем.

На дворі у мене є багато справ. Тра` подивиться, шо роблять співмешканці острова. Наприклад, мій собацюра, мій песик. Він сидить біля буди та клацає щелепами, і то в нього виходить напрочуд гарно та голосно. Він ловить муху, шо так само сонна та лінива, як і вірний охоронець подвір`я. Їм обом немає чим занятись, вони розважають один одного. Гратись із собакою зараз не хочеться - я хочу подивитись, чим зайняті інші. Взагалі, побавитись із псом - одне з найулюбленіших зайнять для нас обох. Коли я, зазвичай, раз на тиждень, на вихідні, з`являюсь тут, він намагається одночасно показати усі свої собачі прояви вірності: покачатись на спині, помахати твердим хвостом так, наче хоче злетіти (але тільки для того, шоб як слід лизнути мені лице), пострибати на мене та спертись лапами мені на груди. Він вірно стереже недоторканість двору - хоча б суто деклатаривну - і знає, шо я дратуюсь, коли повільні сусіди причалапують до нас брати воду з нашої криниці. Він демонстративно обгавкує їх, викликаючи невдоволення зайд; але шо йому то невдоволення, коли я дивлюсь на нього, ховаю посмішку та схвально підморгую. Окрім того, він боронить наших курчаток, шо гуляють собі спеціально відгороженим своїм світом - це десь третина усього подвір`я, відокремлена від решти небезпечного єства усяким непотребом (старими заіржавилими шматами жерсті, фанєрою, або просто важкою рядниною). Утім, і на такому куцому просторі курчата бувають аж занадто спритні, особливо теплими літніми вечорами, й зібрати їх до гурту - а саме до великої картонної коробки, шо послуговує їм за ліжко, буває досить важко, проте весело. Втім, сьогодні ніяких труднощів по збору ціпок не передбачається. Сьогодні вони гулятимуть потрошку, півгодинки-годину - шоб не застудитись в тумані. Та й та прогулянка їм не надто до вподоби, переважно вони стоять, обпершиcь єдне на друге, гріються та дрімають. З курчатами теж цікаво проводити час; вони хоча й дурні, але веселі та жваві.

По тому їх позбирають до ящика, або ж просто загонять у сіни, по городському - у коридора, звідки вони поквапом поцибають до кухні, поближче до печі, шо з обіда вже розпалена - не надто сильно, бо ж тільки жовтень, але шоб й не мерзнути.

Дим з комина такий самий ледачий, як і все сьогодні навколо. Заледве він вилазить з труби, тай так і намагається одразу ж впасти до низу, подрімати. Але за димом дивитись не дуже цікаво - він надто одноманітний та схильний до самоповторів. Є два варіянти - піти на город, розпалити яке не яке багаття із залишків бадилля, якогось гілля та інших лишків збору врожаю; а той збір ше й досі триває - бо ж іще гарбузи не перенесені до сараю, не вкриті соломою, бураки не викопані, прив`яле та деінде підгниле їх листя не обрізане, й не занесені вони іще до льоху, шоб слугувати харчем для усяких свиней; а можна піти трохи далі, у балку, де спочатку ростуть собі вишні та сливки, а потім, на заболоченій місцині, стоять вічно похмурі дерева - вільхи, та й поблукати там, відчуваючи себе наче у зачарованому місці.

Тихому, безлюдному, шо ховає якусь одвічну таємницю...

TedIr, 2001

[ назад ]