Житие Тедира

Поляки всё же крутые:

Вот вам голая Тимошенко, пацаны:

14 жовтня, 16:00, біля пам’ятника Шевченку.

Після маршу – концерт на Михайлівській пл.

Планирую весьма быть.

Бедствие

«Неожиданный урожай тек… года поставил в большое затруднение — как м-во путей сообщения, так и сельских хозяев, принуждённых продавать хлеб почти даром».

«Торгово-промышл. газета».

I
Перед директором департамента стоял чиновник и смущенно докладывал:

— Мы получили самые верные сведения… Сомнений больше нет никаких! Так и лезут из земли.

— Что ж это они так… Недоглядели, что ли?

— Да что ж тут доглядывать, ваше пр-во. Дело божье!

— Конечно, божье… Но ведь и пословица говорит: на бога надейся, а сам не плошай. А вы говорите — лезут?! Что же лезет больше?

— Многое лезет, ваше пр-во… Рожь, пшеница…

— Но я не понимаю… Теперь, когда агрономическая культура сделала такие шаги, неужели нельзя принять какие-нибудь меры?

— Какие меры, ваше пр-во?

— Чтоб они не лезли, эти самые пшеницы, ржи и прочее.

— Тут уж ничего не поделаешь. Раз полезло из земли — с ним не справишься. Зерно маленькое—маленькое, а силища в нем громадная! Нет уж, видно, судьба такая, чтобы быть урожаю!

— Ну, а мужики что?

— Да что ж мужики — плачут. Сколько лет уже, говорят, не было этих самых урожаев, а тут — разгневался господь — послал.

Директор осмотрел уныло свои ногти и вздохнул:

— Мужиков жаль!

— Да-с. Сюрпризец! Вот уж правду говорят: многострадальный русский народ.

— Э?

— Многострадальный, говорю. И они многострадальные, и мы… Нам-то ещё хуже, ваше пр-во! Как начнут это вагоны требовать, пробки разные устраивать, в газетах нас ругать — чистейшей воды драма.

— А может… ещё и недород будет?

— Нет ни малейшей надежды. Я наводил справки. В один голос все — урожай!

— Опять эта кутерьма пойдет: бесплатные столовые, общеземские организации на местах, пострадавших от урожая, крестьянское разорение. Эх ты, русский народ!

В голосе директора послышались лирические нотки.

— Эх ты, русский народ! Кто тебя выдумал, как говорит незабвенный Гоголь… До того ты темен и дик, что от простого урожая отвертеться не можешь.

— Трудно отвертеться, ваше пр-во. Лезет.

— Кто лезет?

— Все, что в земле есть. Поверите — в некоторых местах опасаются, что и фрукты могут дать урожай!

— Что вы говорите! Эх, хорошо говорил покойный Гоголь: урожай, кто тебя выдумал?

II
Мужик Савельев стоял у межи своего поля и ругался:

— Ишь ты! Ишь ты, подлая! Так и прет! У людей как у людей — или градом побьёт и скот вытопчет, а у нас — хучь ты ее сам лаптем приколачивай!

— Что ты, кум, ворчишь? — спросил, подойдя к Савельеву, мужик Парфен Парфенов.

— Да что, брат дядя, рожь у меня из земли лезет. И недоглядишь, как урожай будет.

— Ну? — сказал Парфен Парфенов. — Влопаешься ты, кум!

— И то! Сколько лет по-хорошему было: и о прошлом годе — недород, и о позапрошлом — недород, а тут — накося! Урожай. Пойтить в кусочки потом и больше никаких апельцинов!

— А во, брат, тучка оттеда идёт. Помочить может, — на корню она, подлая, подгниет. Все лучше, чем потом по двугривенному за пуд расторговываться.

Глаза Савелия Савельева загорелись надеждой.

— Где? Где туча?..

— Во. Гляди, может, градом осыплется.

— Вашими бы устами, Парфен Лукич, — сказал повеселевший Савельев, — да мед пить!

Задрав рыжие бороды кверху, долго стояли кумовья и следили за ползущей тучей.

III
Газета «Голос мудрости» писала в передовой статье:

«Мы давно призывали общество к более тесному единению и борьбе со страшным бичом русского крестьянина — урожаем! Что мы видим: в нормальное, спокойное время, когда ряд недородов усыпляет общественное внимание, все забывают, что коварный враг не спит и в это же самое время, может быть, продирает ростками землю, чтобы выбиться наружу зловещими длинными колосьями, словно рядом бичей, угрожающих нашему сельскому хозяйству. А потом ахают и охают, беспомощно мечась перед призраком бедствия:

— Ах, урожай! Ох, урожай!..

И нищает сельское хозяйство, и забиваются железные дороги пробками, тормозя нормальное развитие отечественной промышленности. Сельские хозяева! Помните: враг не дремлет!»

IV
По улице большого города шёл прохожий.

Истомленные оборванные люди, держа на руках двух ребят, подошли к нему и зашептали голодными голосами:

— Господин! Помогите пострадавшим от урожая!

— Неужели вы пострадавшие? Может, вы только симулируете пострадавших от урожая? — спросил сердобольный прохожий.

— Де там! Хворменный был урожай!

— И много у вас уродилось?

— Сам-двадцать!

— Несчастные! — ахнул прохожий. — Нате вам три рубля. Может, поправитесь.

Первую половину смиявсь, а также ржал, а вторую половину тоже смиявсь и ржал, но вот постаревший Аткинсон как-то дико похож на престарелого еврея, который вынужден ваньку валять, чтобы детишкам на молочишко.

Такое какое-то ощущение.

А так-то поржать можно, если изначально помнить, что тема настолько избитая и самоотпародированная, что хоть чего-нибудь нового ожидать бесполезно. Ну и Аткинсон корчит рожи, на том сюжет стоял и стоять будет.

Разве что послевкусия добавил тот факт, что Джонатан Инглиш – ето живой режиссер еще (рассказал Ангри).

Игорь Фёдорович был прав во всём, а также во всём.

Ето всё, что я имею сказать.

Посмотрел, конечно же, очередной (пятый) “Пункт Назначения”. Буду краток.

КРОВЬ КИШКИ ГОВНО РАСПИДОРАСИЛО ВНЕЗАПНО черный ворон что ж ты вьешься черный ворон я не твой.

Не хуже, и, скорее, даже лучше, чем предыдущая серия. Конечно же, первые две серии вспоминаются с теплотой и умилением, с ними и сравнивать бесполезно.

Стоило мне подумать, что лучше Бунюэля в одном известном кино никто кромсания кишок не показывал, как тут же барышне начали выжигать глаза лазером. Ето так, к слову.

Попытка остроумного финала имеется (p.s., оказалось, что ето не остроумный финал, а приквел), но в то же время какие-то неизобретательные повторы начались, с гаечным ключом хотя бы.

Ну вы понели.

Сисек не показывали.

Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними – лялечка німа:
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.

4 вересня – 26 роковини.

З 2005 – Герой України. До того, певно, ним не був, а отримав, очевидячки, “за здійснення визначного трудового досягнення”.

Взять бы вас, блядь, да пострелять.

Извинити.

По случаю наступающего Дня т.н. Независимости читатели бложика принудительно знакомятся с малоизвестными произведениями тролля О. Вишни.

Часть вторая:

ДЕЩО З УКРАЇНОЗНАВСТВА

I. Спеціально для руськоязичних

Кілька популярних лекцій з українознавства спеціально для тих людей, що досі ще цією справою не цікавилися, не цікавляться i не цікавитимуться…

Що таке Україна?

Україною зветься “искони русская земля. – Малая Русь, где все обильем дышет”…

Розляглася вона на просторах Харківської, Полтавської, Чернігівської губерень, Новоросії i Юго-Западного краю.

Це Велика Україна. Крім того, до України ще належать: Червона Русь, потім Прикарпатська Русь, Угорська Русь i взагалі всіляка така Під’яремна Русь.

От, значить, Мала Русь плюс Червона Русь плюс Угорська Русь плюс Прикарпатська Русь плюс Під’яремна Русь рівняється Україні.

Є ще на світі Біла Русь, Фінляндська Русь, Литовська Русь, Кавказька Русь, Туркестанська Русь, Сибірська Русь, але ці до України не належать.

Столиця України – Київ.

Виконує обов’язки “Матері городов руських”.

Батька городов руських не знайдено, але він, безперечно, десь є.Утік своєчасно, наплодивши силу всіляких городенят.

Дядько руських городів – Чернігів, вітчизна св. Федоська Углицького, що його дуб i досі допомагав від зубного болю. Вживають того дуба так: одкусюють од дуба обапола хворим зубом i їдять того обапола до цурки.

Кумувала в Києві Біла Церква, а бабувала Полтава. Житомир на христини книші пік, а Вінниця самогон гнала. Головна річка на Україні – Дніпро, що зветься ще “Руской славы колыбель “.

Населення на Вкраїні – малоросійські хохли.

3вуть їx солопіями. Вони всі в широких штанях. Балакають мужицькою мовою i співають малоросійських пісень з гопаком.

Мужицька мова тепер державна, i всі її повинні знати.

Вона дуже подібна до російської.

По-російському – трест i по-українському – трест. Синдикат – i по-російському i по-українському – синдикат. Тантьєма – так само i по-російському i по-українському.

Так що ризниці майже нема ніякої, i вивчитися тої мови для тих, кому я оце присвячую своє українознавство ,- не тяжко.

От тільки слово процент по-українському не процент, а відсоток. Але зміст його однаковісінький.

А там біржа, золото, червінці, банкноти, стерлінги, долари, це однаково i по-російському i по-українському.

Отже, не бійтесь українізації.

ІІ Для щирих українців

А це лекції для тих, що перецiкавлювалися, перецiкавлюються й перецiкавлюватимуться Україною.

Що є таке Україна?

Ненька-Україна – це держава від Біскайського моря i до пустелі Гобі або Шамо.

3аснувалася вона ще за 5000 років до створення автокефальним Богом світу.

Першу людину звали Остап (не Вишня, бо тоді ще прізвищ не було), а його жінку – Чорноброва Галя.

Під час всесвітньої потопи Ковчега збудував не Ной, а гетьман Дорошенко, що й урятував сім пар чистеньких українців, одну вишневу кісточку, з якої i пішли на Вкраїні вишневі садки; Бровка, що дав потім цілу породу щироукраїнських Рябкiв, Лискiв та Лапкiв; кілька мотків заполочі для вишивання сорочок, шматок полотна, горщик для борщу, кишку для ковбаси, булаву, клейноди й ноти до “Гиля, гиля, cipi гуси…”

Потім того вже на Україні жили Єгипетські фараони, Генріх Наварський, династія Бурбонів, Римський Папа, Іван Калита. Все це були українські гетьмани, що їх свого часу Іловайський затаїв.

Дніпро на Україні найбільша річка, йде вона вiд Мiсiсiпi, через Гольфштром у Синє море. Раніш по Дніпру плавали “Титаники”, але треклятущi кацапи випили Днiпро-Славуту, i він трохи ніби висох.

Але то дурниця: тую воду Дніпровую за допомогою Франції з кацапів ми видавимо.

Мова на Україні найкраща, небо найкраще, грунт найкращий, залізниця найкраща; народ найкультурніший.

На північ від України живуть треклятущi кацапи, що годуються виключно українцями.

На Сході поляки, дуже хороший, братній народ.

А далі вже йде Європа, що чекає на українську культуру. Оце невеличкі замітки, що їх нема в жодній історії України і які я хочу нагадати, щоб їх не забули.

Накануне Дня т.н. Независимости настоятельно предлагаю ознакомиться с малоизвестными работами старого тролляки О. Вишни.

Часть первая:

ЧУХРАЇНЦI

Передмова

Чухраїнці, як ми знаєм – це дивацький народ, що жив у чудернацькій країні Чукрен. Країна Чукрен була по той бік Атлантiди.

Назва чухраїнцi (i це ми вже знаємо) постала вiд того,що народ той завжди чухався.

В цiй нашiй науковiй працi ми спробуємо, за викопаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

Розділ І

Країна Чукрен, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передериматнюрiохора, розлягалася на чималій просторіні від біблійської річки Сону аж до бiблiйської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це на 3аходi…

Південь країни Чукрен. обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільший в світі катаклізма одділила океан від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном – надулося, посиніло, та так синім на весь свій вік i залишилося.

В Синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро.

А на південному заході була друга велика річка – Дситро. Від цих річок i чухраїнці прибрали назву: наддмитрянцiв i наддситрянцiв. Наддмитрянцi – це ті, що жили над річкою Дмитром, а наддситрянцi – над Дситром.

Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів хоч здебільше вони й самі не знали, хто вони такі суть…

Як запитають було їx:
- Якої ви, люди, нації?

Вони, почухавшись, відповідають:
- Та хто й зна… Живемо в Шенгеріївцi. Православні.

Чукрен була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба – книші, паляниці, перепічки… А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.

- Хороша, – казали вони, – рослина. Як зацвiте-зацвiте-зацвiте! А потім, як ісхилить голову i стоїть перед тобою, як навколюшках… Так ніби він – ти, а ти ніби – пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.

Розділ ІІ

Мали чухраїнці цілих аж п’ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:
- Це – чухраїнець.

І ніколи не помилиться…

Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса – все це так i випирає оті п’ять головних рис його симпатичної вдачі.

Риси ці, як на ту старинну термінологію, звалися так :

1. Якби ж знаття.
2. 3абув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде.
5. Я так i знав!

Розглянемо поодинці всі ці п’ять характерних для чухраїнців рис.

Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли від тисячолітньої давнини, а деякі з них i понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.

Одну з книжок, писану віршем, викопано разом із глечиком. Академіки кажуть, що очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією – настільки в них була розвинена вже тоді культура.

Книжка дуже пожована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито біля якогось великого міста.

Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріалами. Через те характеристика кожної національної чухраїнської риси може бути не зовсім повна.

Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.

Якби ж знаття

Найхарактерніша для чухраїнця риса. Риса – мати. Без неї чухраїнець – не чухраїнець, а риса ця без чухраїнця – не риса.

Постала ця риса в чухраїнців от з якого приводу . Вшивав один із них хату. 3лiз аж до бовдура i посунувся. Сунеться й кричить:

- Жінко! Жінко! Соломи! Соломи!.. Геп!

- Не треба…

Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки гепне, соломи на те місце, де він гепне, підстелила. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: “Не треба”!

І от після цього укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:
- Якби ж знаття, де впадеш соломи б підіслав.

Або:
- Якби знаття, що в кума пиття…

І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого. От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. 3будували. А вона взяла й упала. І зразу:
- Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.

Є серед матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно… А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів), та як ізчепились полемізувати… Полемізували, аж дивляться – у всіх кров тече… Тоді повставали й стогнуть:
- Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би!

Сильно в них тоді культура затрималася… Та й не дивно: з попровалюваними головами не дуже культурне життя налагодиш…

Вирішили вони якось театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина : не організувала театру, а зовсім навпаки.

Тоді почухались.
- Якби ж знаття!..

І почали знову.

І не було жоднісінького дня без отого знаменитого:
- Якби ж знаття…

З цією головною рисою з’єднані четверта й п’ята риса в чухраїнців, а саме: “якось то воно буде” та “я так i знав”.

Коли чухраїнці, було, починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, i коли хто-небудь чи збоку, чи може трохи прозорливіший зауважив:
- А чи так ви робите?

Чухраїнець обов’язково подумає трішки, почухається i нешвидко прокаже:
- Та! Якось то вже буде!

І починав робити…

Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
- Я так i знав!
- Що ви знали?
- Та що отак буде!
- Так навіщо ж ви робили?
- Якби ж знаття…
- Так ви ж кажете, що знали?!
- Так я думав, що якось то воно буде!

Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповіли, сказав:
- Дивне якесь perpetuum mobile.

Друга риса – “забув” i третя – “спізнивсь” – характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують…

- Чому ви цього не зробили?
- I-i-i ти! Забув! Дивись!

Або:
- Чого ж ви не прийшли?
- Та засидівсь, глянув, дивлюсь – спізнивсь! Так я й той…облишив,- Якось то, сам собі подумав, воно буде.

Істинно дивний народ.

Розділ ІІІ

Країну Чукрен залила стихія разом із Антлантiдою. Один чухраїнський поет, грізної стихії не перелякавшись, заліз на височезну вербу й чекав смерті. Коли вода вже залила його притулок, він продекламував журно:

Ой, поля, ви поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові i сліз
По вас вітер розніс.

А в цей момент пропливав повз вербу атлантідянин i, захлинаючись уже, промовив:
- І все по-дурному!

Післямова

Читав я оці матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився i зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:

- Нічого! Якось то воно буде.
Тьху!

Три роки по Василю Кожелянку.

Финальная на текущий момент часть этнографической разведки, посвященной кладбищенской субкультуре рисунка на памятниках в центральной Украине.

Пастораль. Церковь, несимметрично расположенная на берегу пруда, берёзы, ели.

Фотографический храм:

Святые.

Жанр эпитафии заслуживает отдельного исследования. Не знаю, кто в здравом уме хотел бы, например, при каждом приеме пищи думать о покойнице:

Мега-крутой сюжет. Иисус и Солнечная система:

Еще одна удачная, на мой взгляд, работа:

На фоне буйней летней растительности присевшая на воображаемую травку фигура выглядит довольно концептуально:

Играл для души:

Еще малораспространенная морская тематика:

Электровоз ВЛ-80. Мегакруто:

Пруд, лебеди, берёза:

“Нехочется верить” и прочие архетипы:

Олд-стайл. Для сравнения.

Девяностые:

Шестидесятые:

Спасибо за внимание.